Апатична неділя з обіднім сном

Привіт, друзі! Сьогодні була неділя. Чесно кажучи, особливо похвалитися нема чим. Я планував, що, можливо, з дружиною поїдемо кудись у місто, трохи розвіємося, перезавантажимося без дітей — бо старших запросили на день народження до сусіда по вулиці, хлопчика-однолітка мого похресника. Але зрештою поїхала лише Даринка. Вона вже майже одужала, а Маркіяна ми ще не пустили — у нього трималась температура, між 37 і 38, тому він залишився вдома.

Тож ідея залишити Максима бабусі й поїхати кудись із дружиною м’яко перетворилася на «нікуди ми не їдемо». Вранці, після церкви, ми ще з’їздили купити подарунки для Даринки і мого племінника, якого теж запросили на свято — щоб мали з чим привітати друга. Це був єдиний мій виїзд за межі дому сьогодні, чи, як то кажуть, домашньої території.

Після цього на мене напала якась апатія і втома. Коли дружина запитала перед обідом, чи я хочу поспати, я подумав: «Та справді, хочу». І просто серед гамору у вітальні, під увімкнений телевізор, під шум, як діти гралися, я ліг і реально заснув. Зазвичай мені заважає такий шум — я люблю тишу й спокій — але тут бац, і вирубався. Можливо, хвилин на тридцять, але заснув по-справжньому.

Поки я спав, дружина вирішила потішити Маркіяна, щоб йому не було сумно, бо він залишився вдома, — і спекла для нього піцу. Ну, не тільки для нього, але зокрема для нього — його улюблену сирну.

Коли я прокинувся, трохи посвіжівшим, дружина попросила мене пройтися з малим, і ми пішли в гості до мами, до сестри. Поки говорили, з Максимом пограли м’ячем на подвір’ї. Мама вийшла на двір — поговорили про те й се, а потім вона пішла на свій традиційний недільний дзвінок до моєї хресної. Вони завжди так балакають про життя.

Я повернувся додому. Дружина вже саме спекла піцу. А ввечері ми ще мали трохи несподіванок: Даринка повернулась зі свята, і їй стало погано — знудило. Сусідка привезла її назад, бо дитині стало зле ще в дорозі. Можливо, щось не те з’їла. Але потім усе було добре. То ж ми цим і скористалися і залишили Максима на неї із Маркіяном і вирішили хоч трохи прогулятися лише у двох, хоча б хвилин 20.

Так і минув день. Сонце сідало, була гарна погода. У мене був доволі лінивий день, трохи апатичний, з короткою прогулянкою. Мабуть, просто накопичилась втома — будні завжди метушливі, повні справ, і ніколи не знаєш, з чого починати. Хотілося хоча б у вихідний день трохи перезавантажитися, зробити щось нестандартне (а прогулянки річ типова як не крути). Вийшло не зовсім так, як я уявляв (я не зовсім конкретно уявляв, бо якби конкретно, то спробував би це втілити, запланувати, але і тут не мав бажання постійно щось планувати та прораховувати), але й не погано.

Завтра починається новий робочий тиждень. Чесно кажучи, особливого натхнення немає, але діватися нікуди — треба доробляти те, що почато.

Отакі справи. Гарного вам вечора і спокійної ночі!